Тридцять п’ята річниця аварії на Чорнобильській атомній станції

радиация

26 квітня 1986 року в результаті вибуху четвертого реактора атомної електростанції в Чорнобилі відбувся надзвичайний викид радіоактивних речовин в атмосферу. Наслідки аварії виявились особливо тяжкими для населення зони Полісся і північної частини Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської і Чернігівської областей – територій, які зазнали найбільшого радіоактивного забруднення. Критичним радіонуклідом в цей час був радіоактивний йод. Захист населення мав бути направлений на термінову йодну профілактику, але на жаль вжиті заходи проводились неадекватно радіаційним обставинам. На сьогодні головними дозоутворюючими радіонуклідами на переважній більшості забруднених територій залишаються цезій-137 та стронцій-90.

Протистояли розповсюдженню радіоактивного забруднення 350 тис. ліквідаторів із числа військовослужбовців, працівників АЕС, міліції та пожежників. В перший день сильне опромінення  отримали 1 тис. персоналу на площадці реактора і аварійні працівники. Гостра променева хвороба була діагностована у 134 осіб, в тому числі у 89 киян. Високі дози отримали також 240 тис. ліквідаторів в 30-кілометровій зоні. Пізніше кількість зареєстрованих ліквідаторів зросла до 600 тис. Більшість аварійних працівників і людей, які проживали в забруднених районах, отримали відносно невеликі дози опромінення, близькі до природного радіаційного фону.

У 1986 році 116 тис. людей були евакуйовані з районів, які оточували реактор, в незаражені райони, в наступні роки переселені ще 230 тис. Евакуація і переселення були дуже травматичними для людей і поєднались з  дією радіаційного фактору в проявах медичних наслідків аварії. Протягом першого десятиліття первинна захворюваність дорослого населення, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, збільшиласьв 6,1 рази, після 2000 року спостерігалась тенденція до зниження. Тривалість життя населення за десять років (з 1991 по 2000 рік) скоротилась у радіоактивно забруднених областях:

– Житомирській – на 3,4 роки;

– Київській – на 4,1 роки;

– Чернігівській – на 3,8 роки;

– у радіоактивно забруднених районах – на 4,2 роки;

– в Україні в цілому за цей час тривалість життя скоротилась на 2,8 роки.

Для захисту здоров’я мешканців столиці справжню самопожертву проявили співробітники радіологічного відділення Київської міської санітарно-епідеміологічної станції, нині – ДУ «Київський міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров’я України», та залучені до їх роботи фахівці з районів міста. Уже з 27 квітня 1986 року  відділення було переведено на цілодобовий режим роботи. Здійснювався щогодинний контроль гамма-фону, експрес-аналіз води та опадів. До Чорнобильської аварії радіаційна обстановка в місті Києві була такою: гамма-фон становив 10 – 20 мікрорентген за годину. В перші тижні після аварії потужність експозиційної дози гамма-випромінювання в місті Києві становила: 1 травня 1986 року – від 1500 до 3000 мікрорентген за годину, поступово знижуючись, і 9 травня дорівнювала від 300 до 1200  мікрорентген за годину. Вся продукція молокозаводів та продовольчі продукти досліджувалась, за 5 місяців було виконано 15 тис. досліджень харчових продуктів. У рейдових перевірках проконтрольовано 180 об’єктів харчової промисловості, торгівлі, громадського харчування. Здійснювався щогодинний контроль стану питної води з Дніпра, Десни, артезіанських водопроводів. Протягом травня здійснено 3 тисячі таких досліджень. Визначення гамма-фону повітря щогодини проводилось у 5 точках міста та пересувною лабораторією. Виконано 900 досліджень грунту. У столиці виявились радіаційно забрудненими листя дерев та трава, у липні-серпні 1986 року радіаційна активність листя знизилась за рахунок розпаду йоду-131. У листопаді листя дерев засохло, стало кришитись і для попередження попадання із пилом у дихальні шляхи людей, був організований збір та вивіз зеленої маси з житлової зони. Для цього за містом був побудований спецполігон для утилізації зеленої маси, мулу очисних споруд автопідприємств. Для зниження променевого навантаження в місті проводились дезактиваційні заходи, організовані пункти спецобробки транспорту. 

Негативний вплив Чорнобильської катастрофи на здоров’я реалізувався насамперед у збільшенні захворюваності на рак щитоподібної залози в осіб, які на момент аварії були в дитячому або підлітковому віці. Якщо впродовж 1986-1989 років вона становила в середньому 0,15 випадків на 100 тис. тих, хто у 1986 році були дітьми, то вже у 1990 році цей показник збільшився до 0,4, а 2015 року сягнув до 8,8.

За 35 років, які пройшли з моменту аварії, втілюються стратегії захисту населення та відродження постраждалих територій. З ранніх етапів впроваджено систему диспансеризації, створено науковий Центр радіаційної медицини, диспансери та відділення радіаційного захисту населення при обласних лікарнях, сформовано Державний реєстр постраждалих осіб і клініко-епідеміологічний реєстр. Ще у 1992 році в ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка НАМН України» створено реєстр раку щитоподібної залози в осіб, які на час Чорнобильської катастрофи були дітьми та підлітками. Відпрацьовано повний цикл діагностики та лікування раку щитоподібної залози, який забезпечує передопераційну діагностику, хірургічне лікування, поопераційне ведення хворих. Розроблено лікувально-профілактичний комплекс для жінок репродуктивного віку, які в дитячому віці пережили Чорнобильську катастрофу і були прооперовані з приводу раку щитоподібної залози. Київський міський центр радіаційного захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи повністю задовольняє медичні потреби постраждалого населення. Високоспеціалізовану медичну допомогу при захворюваннях щитоподібної залози надає Київський міський клінічний ендокринологічний центр.

Одним з важливих етапів впровадження Чорнобильської стратегії захисту та відродження стало розроблення та створення безпечного об’єкту «Укриття» над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.