Імунітет

COVID2019, инфекционные заболевания, Імунітет, профилактика, щеплення

Основа будь-якої інфекційної хвороби – це боротьба між системою імунітету і збудником інфекції. У структурному відношенні імунітет представляє собою розсіяну по всьому організму систему клітин так званої білої крові, які у взаємодії між собою та іншими клітинами організму виділяють різні біологічно активні речовини. Першу лінію оборони представляють фагоцити, які забезпечують ранній захист, включають процес запалення. За другу лінію оборони відповідають лімфоцити. Вони виробляють антитіла і додають імунній відповіді специфічну спрямованість. Знання захисних механізмів дозволяє ліквідувати інфекційні хвороби найбільш успішно.

Починаючи з середини ХІХ століття під імунітетом в медицині розуміли несприйнятливість до інфекційних хвороб, яка сформувалась в результаті вакцинації або перенесеної хвороби. Слово «імунітет» позичено з латинської мови, де слово «immunitas» використовувалось як політичний термін і означало недоторканість кого-небудь, на кого не поширюються загальні правила. Спроби пояснити феномен несприйнятливості до хвороби породили дві геніальні теорії імунітету – фагоцитарну (клітинну) Іллі Мечнікова та гуморальну Пауля Ерліха. Мечніков відкрив явище фагоцитозу – захвату і знищення спеціальними клітинами чужорідних для організму біологічних об’єктів. Ерліх головну роль відводив не клітинам, а відкритим ним антитілам – специфічним молекулам, які утворюються у сироватці крові у відповідь на напад агресора. Саме боротьба цих непримиренних теорій та їх всебічний розвиток дозволили в середині ХХ століття зрозуміти найважливіші механізми імунного захисту. В цей час було встановлено, що білі кров’яні тільця – лімфоцити діляться на В та Т-лімфоцити. В-лімфоцити продукують антитіла, що зв’язують, нейтралізують чужорідний білок, Т-лімфоцити знищують заражені клітини і сприяють видаленню збудника з організму. Пам’ять про загарбника зберігається і при повторній інфекції боротися з ним стає набагато легше. Було відкрито унікальну здатність клітин крові – лімфоцитів, до розпізнавання генетично чужорідного матеріалу. Видатний австралійський вчений Бернет створив свою теорію імунітету, де лімфоцитам відводилась головна роль у диференціації «свій» – «чужий». Під імунітетом стали розуміти механізми підтримки генетичної сталості внутрішнього середовища організму. Останніми роками стало зрозуміло, що в процесі еволюції більш досконалі механізми захисту не виключали більш давніх і разом створювали систему оборони від агресії патогенних мікроорганізмів. Така система захисту може розправитись і з власним, але переродженим білком, який стає небезпечним. Це може стати причиною аутоімунних захворювань.

Теорії Мечнікова та Ерліха виявилися вірними, вони доповнювали одна одну, отримали експериментальні підтвердження у роботах зірок світової імунології. Розуміння неймовірно складних механізмів адаптивного імунітету дозволило вченим розкрити секрети вродженого і набутого імунітету, розробляти все нові вакцини і сироватки для ефективного захисту. На сьогодні імунізація (специфічний захист) дозволяє попередити 28 тяжких інфекційних хвороб. У світі і в Україні триває вакцинація проти коронавірусу.

Якщо в популяції 70-80% осіб під впливом вакцини набувають достатній імунітет до певної інфекції, така інфекція не поширюється, переходить у фазу резервації і з часом може взагалі зникнути.

Вакцинацію з метою профілактики інфекційних хвороб широко  використовують у світі. Загальновідомо, що хворобу краще попередити, ніж лікувати людину, яка вже захворіла. За допомогою вакцин можливо попередити страждання, інвалідність і смерть. Так, в світі за рік завдяки імунізації уникають смерті в середньому 2 млн. людей. Крім цього, за допомогою вакцин можливо обмежити передачу інфекції, знизити навантаження на охорону здоров’я, заощадити кошти. Завдяки кампанії імунізації, запровадженій ВООЗ у 1967-1977 роках, натуральна віспа була ліквідована, від неї помирав кожний четвертий хворий. Досяжною метою вважають ліквідацію поліомієліту. З початку боротьби з поліомієлітом вдалось врятувати від паралічу близько п’яти мільйонів людей, знизити захворюваність на 99%.

У галузі вивчення інфекційної патології та захисту від неї великі заслуги належать вітчизняним та закордонним вченим. Багато прізвищ визначних мікробіологів, епідеміологів, інфекціоністів заслуговують на те, щоб бути вписаними в історію медицини золотими літерами. Завдяки їх ерудиції, творчості, самопожертві винайдені засоби профілактики та лікування інфекційних хвороб.

Зародження мікробіології відноситься до ХVІІ ст., коли голандець А.Левенгук вперше побачив мікроорганізми за допомогою лінз, відшліфованих ним власноруч. Лікар Д.С.Самойлович перший в історії науки намагався за допомогою мікроскопа знайти збудника чуми, запропонував для попередження захворювання вводити здоровим людям гній з чумної виразки, перевірив це на собі. Всім відомі великі відкриття Л.Пастера, Р.Коха, А.М.Безредки про роль мікробів у виникненні та розвитку заразних хвороб. Л.Пастером були виготовлені вакцини проти сибірської виразки і сказу, які відіграли велику роль в боротьбі з цими захворюваннями. Отримані вченим докази неможливості самовільного зародження мікробів слугували теоретичною передумовою для розвитку стерилізації і дезинфекції. Р.Кох відкрив збудників туберкульозу та холери, збагатив мікробіологію новими лабораторними методами. І.Мечнікову належить заснування вчення про імунітет, глибокі дослідження сифілісу, туберкульозу, холери. На собі вчений довів заразність крові хворих на зворотній тиф та холеру. Дослідження Д.І.Івановського встановили існування вірусів – збудників хвороб, невидимих з допомогою кращих сучасних мікроскопів. С.П.Боткін вперше висловився за інфекційну природу інфекційного гепатиту, цю хворобу довгий час називали хворобою Боткіна. Він створив вчення про циклічність перебігу інфекційних хвороб.

Варто нагадати про важливе передбачення І.Мечнікова. Вчений пов’язував активність відкритих ним фагоцитів з харчуванням людини, активно пропагував вживання кисломолочних продуктів для підтримки необхідного бактеріального середовища у шлунку і кишечнику, що суттєво впливає на імунітет і тривалість життя. І дійсно, дослідження показали, що симбіоз кишкових бактерій і людського організму надзвичайно глибокий, допомагає не тільки процесу травлення, але стимулює імунітет.

Важливим напрямком наукового пошуку на сьогодні є вивчення ролі імунної системи в елімінації ракових клітин, використання активної специфічної імунотерапії раковими вакцинами. Давня мрія імунологів – стимулювати імунну відповідь проти залишків ракових клітин після видалення пухлин – може стати реальністю Перспективним на цьому шляху є створення генно-інженерних протиракових вакцин.