Нинішній, 2021 рік, оголошено Всесвітньою організацією охорони здоров’я роком медичних та соціальних працівників. Таким рішенням ВООЗ віддає належне їх самовідданій праці у боротьбі з пандемією COVID-19. Рятуючи людські життя, працівники системи охорони піддавали серйозній небезпеці власне здоров’я.

Персонал лікарень у боротьбі з епідеміями інфекційних хвороб завжди стає першою і найбільшою категорією ризику зараження інфекційними хворобами. Дані ВООЗ свідчать, що у 2002-2003 роках під час спалаху епідемії SARS медичні працівники становили 21% від заражених осіб. У 2014-2016 роках у Західній Африці під час епідемії хвороби, яку спричиняє вірус Ебола, медичні працівники у 21-32 рази частіше заражалися, ніж доросле населення загалом. Подібна ситуація складається і серед тих, хто лікує пацієнтів з COVID-19. В окремих країнах медичні працівники становлять до 25% від загального числа хворих на COVID-19.

В Україні частка підтверджених випадків COVID-19 у медичних працівників серед всіх хворих в країні на 12 травня 2020 року становила 19,4%, За рівнем захворюваності медичних працівників Україна випереджала США (19%), Велику Британію (18%), Італію (11%), Китай (3,8%). У місті Києві частка медичних працівників, що захворіли, серед всіх хворих мешканців столиці на 12 травня 2020 року дорівнювала 8,3%.

Групою дослідників провідних наукових установ України протягом 2020 року вивчались умови праці лікарів, медичних сестер і санітарок під час надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу COVID-19 на етапі стаціонарного лікування в інфекційних та реанімаційних відділеннях Олександрівської клінічної лікарні міста Києва, Київських міських клінічних лікарень №4, №5, №9, №15. Дослідження охопило період з 12 березня до 22 червня 2020 року, результати опубліковані у журналі «Environmental & Health» 2020, № 3 та №4.

Оскільки вірус SARS-CoV-2 внаслідок його високої вірулентності, контагіозності, тривалості виживання на поверхнях та предметах, відсутності у населення популяційного імунітету і спричинення ним пандемії віднесений наказом МОЗ України від 25.02.2020 № 521 до збудників особливо небезпечних інфекційних хвороб, робота медичного персоналу, який працює в умовах подолання пандемії COVID-19, відповідно до критеріїв Гігієнічної класифікації праці, дослідниками віднесено до 4 класу – небезпечної (екстремальної).

Дослідження показали, що ризик зараження і захворювання медичного персоналу на COVID-19 існував на усіх етапах надання медичної допомоги. Більшого ризику заразитися й захворіти в умовах епідемії COVID-19 зазнавав медичний персонал стаціонарних інфекційних лікарень та відділень. Так, у приймальному відділенні/пропускнику інфекційного стаціонару медичні працівники мали високий ризик зараження через необхідність прийому значної кількості пацієнтів, їх обстеження з оглядом ротоглотки, іншими обстеженнями, що передбачають контакт з хворим на відстані менше одного метра (пальпація, перкусія, аускультація, взяття зразків із слизових оболонок, виявлення неврологічних рефлексів тощо). Медичні сестри пропускників здійснювали безконтактну термометрію з невеликої відстані, вимірювання артеріального тиску, взяття необхідних мазків. Лікарі та медичний персонал інфекційного відділення також мали високий ризик зараження. Для середніх і молодших медичних працівників існував ризик зараження під час проведення ін’єкцій, інших діагностичних та лікувальних процедур, а також проведення поточної та заключної дезінфекції. Найвищий ризик захворювання і зараження медперсоналу на COVID-19 існував у відділеннях інтенсивної терапії та реанімації, де здійснювалось інтенсивне лікування (неінвазивна та інвазивна киснева підтримка, парентеральне введення препаратів тощо). Тривале перебування у ліжку хворих, які є інтенсивними джерелами виділення вірусу, призводило до підвищення забруднення хворими оточуючого середовища видихуваним повітрям. Здійснення персоналом багатьох інвазивних медичних процедур (проведення ларингоскопії для введення дихальної трубки для підключення до апарату ШВЛ, трахеотомії з встановленням трахеостоми, бронхіальний лаваж, бронхоскопія, меншою мірою – венепункція, катетеризація підключичної артерії тощо) також супроводжувались підвищеним ризиком зараження лікарів-реаніматологів, медичних сестер реанімаційного відділення, санітарок.

Для оцінки суб’єктивного сприйняття медичним персоналом  впливу чинників лікарняного середовища здійснено опитування лікарів, інтернів, медичних сестер інфекційних відділень, викладацького складу кафедри інфекційних хвороб, що розміщена на базі кількох цих відділень. Опитування 46 респондентів показало, що 87% опитаних відзначили нервово-емоційне напруження у процесі виконання функціональних обов’язків, втому після робочого дня, більше половини опитаних помітили негативний вплив хімічного чинника – виробів медичного призначення, медикаментів і дезінфектантів на робочому місці, більше третини респондентів відзначили наявність запаху, подразнення слизових оболонок, подразнення шкіри. У 22%  опитаних осіб виявлено алергічні реакції. На можливу дію фізичних чинників (шуму, вібрації, ультразвуку, іонізуючого, лазерного випромінювання, електромагнітних полів радіочастот), вказали значно менше респондентів (від 4% до 28%). Однак близько третини опитаних відзначили наявність у зоні дихання пилу, а 56% медпрацівників вказали на недостатню ефективність роботи вентиляційних систем. Близько половини респондентів вказували на недостатню освітленість поверхонь і предметів, що підвищує ризик виникнення у виробничих умовах аварій і нещасних випадків серед медичних працівників. Забезпеченість медичного персоналу робочим одягом і засобами індивідуального захисту була неповною. Робочим одягом (халат, шапочка, костюм тощо) від закладів охорони здоров’я були забезпечені 52%, пранням робочого одягу 58,7%, засобами індивідуального захисту — 70% опитаних осіб. Окремі медичні фахівці в якості засобів індивідуального захисту використовували маски-шоломи і маски для дайвінгу. Опитувані відмітили, що захисні окуляри зменшують поле та гостроту зору через запотівання. Комбінезон погіршує теплообмін тіла під час роботи, створює проблеми з відвідуванням туалету, як і бахіли, ускладнює переміщення. Відзначена також відсутність комбінезонів необхідних розмірів. Про наявність місця для зберігання предметів особистої гігієни позитивно відповіли 29 опитаних. Більшість опитаних відзначили наявність кімнати відпочинку для медичного персоналу, можливість приготування кави і чаю, розігріву їжі, принесеної з собою. Наявність місця відпочинку персоналу у нічний час була у 27 респондентів.

Були нерідкими травмування в процесі трудової діяльності із-за необхідності переміщення хворих, інших вантажів, падінь на підйомах і спусках без поручнів, уколів і подряпин голками та іншими гострими предметами, уламками скла під час відкриття ампул. Значна кількість  опитаних — 74% відзначили дискомфорт органів дихання під час носіння засобів індивідуального захисту, що проявлялось погіршенням дихання, кашлем, чханням, свербінням у носі, першінням у горлі.

Дослідниками у висновках відмічено, що небезпеку роботи медичного персоналу, зайнятого подоланням пандемії COVID-19, на перших етапах карантину підсилювало високе нервово-емоційне напруження, супутні фізичні і хімічні чинники, дефіцит засобів індивідуального захисту, неефективна робота загальнообмінної вентиляції. Виникненню травм і аварій  великою мірою сприяло, можливо, недостатнє та нераціональне виробниче освітлення.

Спираючись на дані статистики, дослідники підрахували, що ризик заразитися на COVID-19 для пересічного українця у досліджуваний період становив 3,2•10^-4, а для медичного працівника – 3,0•10^-3. Ризик смерті від цієї інфекції для населення загалом становив 8,0•10^-6, а для медичних працівників – 2,2•10^-5. Тобто ризик заразитися на COVID-19 і померти у працівників охорони здоров’я був у 10 і, відповідно, майже у 3 рази вищий, ніж в Україні загалом. Підтверджено, що праця у медичній галузі є не лише шкідливою, але й небезпечною, і проблема охорони праці у сфері вітчизняної охорони здоров’я потребує подальших комплексних, більш глибоких досліджень, особливо у частині негативного впливу на медичних працівників біологічного виробничого чинника.

Епідемія не вщухає і медичні працівники невтомно продовжують свою надзвичайно важливу, подвижницьку роботу, за яку у Всесвітній день здоров’я висловлюємо їм глибоку вдячність і повагу.