СКАЗ

pet.gifСказ або водобоязнь – гостре інфекційне захворювання теплокровних тварин та людини. Характеризується ураженням центральної нервової системи і закінчується смертельно. Спричиняється вірусом і передається людині через укуси або ослинення шкіри хворими на сказ тваринами – собаками, кішками, дикими плотоядними тваринами, такими як єноти, скунси, шакали, вовки, куниці, ласки, а також летючими мишами. Свійські тварини та люди заражаються на сказ від диких плотоядних тварин. Людина, проте, може заражатись від корів, овець, кіз, свиней, коней, ослів, щурів і навіть деяких птахів.
Виділення вірусу зі слиною починається у тварини за кілька днів до розвитку клінічних ознак хвороби і триває протягом усього періоду захворювання. Хворі на сказ дикі тварини втрачають почуття страху і забігають в населені пункти.
У собак інкубаційний період триває від 2 до 8 тижнів. Захворювання починається періодом передвісників: поведінка собаки змінюється, вона стає неспокійною, ховається від людей, гризе неїстивні предмети, ковтає навіть дрібне каміння. З’являється слинотеча. Через 1-3 дні настає буйний період, який триває 3-4 дні. Собака кидається на людей і тварин, майже не гавкає або гавкає хрипло з підвиванням. Скажені собаки безцільно бігають вулицями, морди вкриті густою слинною піною. Далі настає паралітичний період, тварина пересувається тільки на передніх лапах (задні паралізовані), хвіст висить, язик звисає з рота, слина тягнеться стрічкою. В судорогах тварина гине. Збудник захворювання в холодну пору року довго зберігається в неприбраних трупах тварин, що загинули від сказу.
Для виникнення захворювання у людини має значення місце укусу та характер ран. Особливо небезпечні укуси в голову, обличчя та кисті рук, тобто місця, близькі до спинного та головного мозку.
Інкубаційний період при сказі в людини коливається від 14 днів до 6-12 місяців. Першим виникає тупий біль у ділянці укусу, рубець на місці укусу нерідко припухає, червоніє, свербить, біль поширюється по ходу нервів. З’являється надмірна рефлекторна збудливість нервових центрів, зокрема дихання і ковтання. Настає розлад дихання, болісні судороги ковтальних м’язів при спробі напитись, слинотеча. Без інтенсивного лікування смерть настає в перші сім днів хвороби в результаті дихальної недостатності.
Найчастіше люди заражаються при порушенні норм поведінки з тваринами. Щоб не заразитися, необхідно утримуватись від контактів з дикими та безпритульними тваринами, виконувати правила утримання домашніх тварин. Обов’язково потрібно робити щорічні щеплення проти сказу домашніх та сторожових собак, доставляти фахівцям ветеринарної медицини хворих тварин або їх трупи в разі загибелі. Не можна знімати шкуру з трупів диких тварин, вбивати здорових на вигляд тварин, які нанесли укуси, а терміново викликати ветеринарного лікаря. В разі укусу домашньою твариною, слід з’ясувати ім’я господаря та адресу. Це допоможе уникнути щеплень проти сказу – за твариною можна встановити ветеринарний нагляд.
Укушені рани, подряпини, місця ослинення потрібно негайно ретельно промити проточною водою з господарським милом, миючим засобом з подальшою обробкою країв рани спиртом, настойкою або водним розчином йоду. Ушкоджений одяг перед ремонтом обробити гарячою праскою. В цей же день слід звернутися до травматологічного пункту, який працює цілодобово. Протипоказань для щеплень немає.
Сказ відомий багато років. Найбільшу ясність у вивчення цього захворювання внесли безсмертні відкриття Луї Пастера, який у 1881 р. встановив, що збудник сказу локалізується в центральній нервовій системі. Він вперше застосував зараження тварин введенням слини хворих на сказ кролям під тверду мозкову оболонку, розробив методику одержання так званого фіксованого вірусу і запропонував науково обгрунтований метод запобігання сказу. Він відкрив у Парижі перешу станцію для щеплень проти сказу. І.І. Мечніков відразу відрядив до Л. Пастера свого співробітника М.Ф. Гамалію для вивчення методики запобіжних щеплень проти сказу. Через півроку після того М.Ф. Гамалія організував другу в світі і першу в нашій країні Пастерівську станцію для щеплень проти сказу в Одесі.
 За дорученням Всесвітньої організації охорони здоров’я у 2004 році була проведена переоцінка тягаря хвороби для людства. Виявилось, що в усьому світі спостерігається щорічно 55 тис випадків смерті внаслідок захворювання, більшість з них припадає на сільські райони Африки та Азії. Щорічно 10 млн. осіб отримують лікування після контакта з тваринами з підозрою на сказ. Собаки залишаються головними носіями сказу, але в деяких країнах світу (Америка, Австралія) значним епідеміологічним резервуаром стали летючі миші.
 В Західній Європі (Швейцарія, Франція, Бельгія, Люксембург, Чеська республіка), завдяки кампанії пероральної (через рот) вакцинації тварин, захворюваність на сказ серед диких тварин знизилась. Внаслідок покращення лікування людей і вакцинації собак знижується захворюваність також в Южній Америці та деяких країнах Азії.