Алергічний риніт відноситься до групи респіраторних алергозів — захворювань з алергічним ураженням різних відділів дихального тракту. Вони об’єднані під назвою «поліноз», від англійського слова «pollen» — пилок. Ці захворювання, обумовлені цвітінням рослин, називають ще сінною лихоманкою. Ураженим органом може бути весь респіраторний тракт або окремі його відділи.

Алергічний риніт частіше зустрічається у дітей 2-4 років, рідко буває ізольованим, поєднуючись з ураженням гортані, глотки, іноді євстахієвих труб — каналів, які пов’язують порожнину середнього вуха з носоглоткою. Напади нежитю — рясних водянистих виділень з носа, виникають, як правило, раптово, іноді з попередніми симптомами – сильним свербежем в області носоглотки та кінчика носа – дитина тре ніс ручками майже постійно. Відмічаються напади нестримного чхання, дихання через ніс утруднене. Одночасно можуть спостерігатися загальне нездужання, в’ялість, блідість шкіри, сльозотеча, покашлювання. Якщо приєднуються симптоми запалення приносових пазух (синусів), загальний стан ще більше погіршується. Іноді алергічний риносинусит протікає приховано і виявляється тільки на рентгенографії. Алергічний риніт є важливим фактором ризику розвитку бронхіальної астми.

Алергія представляє собою змінену імунну реакцію організму на антиген – чужорідний білок рослинної, тваринної, мікробної, грибкової природи. Коли антиген вперше потрапляє в організм, на його знешкодження імунною системою виділяється певна кількість захисних антитіл. При порушеннях в організмі надлишок вироблених антитіл при повторній зустрічі з антигеном викликає виділення високомолекулярних сполук, таких як гістамін — медіатор запалення. Вони і обумовлюють розвиток патологічних алергічних реакцій. Алерген – речовина, що викликає розвиток алергічної реакції. Таким чином, імунні клітини організму руйнують власні тканини, на яких осідають чужорідні білки. В результаті підвищеної опірності організму розвивається підвищена чутливість організму до алергену.

Розрізняють три види алергічного риніту – сезонний, що виникає в період цвітіння рослин, цілорічний та професійний. У виникненні хвороби мають значення алергічні реакції як негайного, так і уповільненого типу. Це залежить від особливостей алергену і реактивності організму. Реакції негайного типу розвиваються протягом 15-20 хвилин, уповільненого типу — через 1-3 доби.

Діагноз алергічного риніту встановлюють, спираючись на:

— позитивні результати шкірних тестів з інгаляційними алергенами,

— підвищену концентрацію специфічного имуноглобуліну у сироватці крові,

— типову картину ураження порожнини носа та приносових пазух,

— цитологічне дослідження мазка з носа,

— рентгенографію, комп’ютерну томографію.

Алергічні реакції реєструються у понад 50% населення Європи, з них третину становлять діти. Причини росту захворюваності пов’язують з погіршенням екологічної ситуації, безконтрольним використанням антибіотиків, насиченням середовища стійкими до антибіотиків штамами мікроорганізмів, незбалансованим харчуванням, використанням консервантів, насиченням навколишнього середовища хімічними речовинами. Відомо, що алергічний риніт у одного з батьків значно підвищує вірогідність захворювання у дитини. Алергія на шерсть або слину тварин, промислові або сільськогосподарські фактори забруднення довкілля, хатній пил обумовлюють цілорічне, а не тільки сезонне виявлення випадків алергічного риніту. 

В місті Києві у 2020 році вперше виявлено 730 дітей до 14 років з алергічним ринітом, всього зареєстровано — 2115. Як первинна, так і загальна захворюваність дітей на алергічний риніт у столиці має тенденцію до зростання.

Природною профілактикою алергічного риніту є повне виключення контакту організму з виявленим антигеном. При неможливості виключити контакт з антигеном, основний принцип первинної медикаментозної терапії – ступеневий підхід до призначення препаратів в залежності від важкості процесу. Ліки призначає тільки лікар, користуючись нормативними документами МОЗ України.

Обов’язковими порадами лікаря, що стосуються способу життя є:

— промивання носової порожнини ізотонічним (фізрозчин) або гіпертонічним сольовим розчином, синоніми – назальний душ або лаваж;

— дотримання гіпоалергенної дієти, яка виключає вживання визначеного харчового алергену;

— усунення контакту з хатнім пилом, провокуючими алергію тваринами, рослинами, лікарськими алергенами;

—  лікування вогнищ хронічної інфекції;

— загартування і фізкультура як засоби профілактики.

Серед побутових алергенів головну роль відіграє хатній пил. Це багатокомпонентний алерген, до складу якого входять пилові частки (з одягу, матрасів, постільної білизни), гриби (в сирих кімнатах), часточки хатніх комах, бактерій (непатогенні стафілококи). Головним алергенним компонентом хатнього пилу є кліщі (виду Dermatophogoides pteronyssinus), членистоногі класу Arachnoidea. Вони живуть у постілях, подушках, де живляться лусочками рогового шару шкіри людини. Цілі кліщі, їх екскременти та шкірки потрапляють у дихальні шляхи, особливо при перетрушуванні ліжок. Цей вид кліщів дуже поширений. До побутових алергенів відносять також дафній — вони використовуються для годування акваріумних рибок.

Багато харчових продуктів можуть бути алергенами. Проте, частіше за все ними є риба, м’ясо (особливо свинина), яйця, молоко, шоколад, пшениця, боби, томати. Алергенами можуть бути додані до харчових продуктів хімічні речовини (ароматизатори, антиокислювачі, барвники).

            Будь-який лікарський препарат може призвести до розвитку алергії. Як правило, ліки стають повноцінними алергенами тільки після зв’язування з білками тканин, а роль алергена виконує не вся молекула, а тільки якась ділянка молекули ліків. Такі ділянки можуть виявитись однаковими у різних препаратів і мати перехрестний ефект. При алергії на одні ліки можуть виникати алергічні реакції на інші.

До відомих професійних алергенів відносять латекс, з якого виготовляють рукавички; біологічний матеріал лабораторних та свійських тварин; тютюн; пилок зернових, чай, кава, какао, сушені фрукти, морепродукти; фармацевтичні засоби; метали – нікель, хром, солі платини; масла, скипидар, дьоготь тощо.

Алергічні захворювання викликає пилок не всіх видів рослин, а тільки достатньо маленький (діаметр не більше 35 мкм), що володіє летючими властивостями. Частіше за все це пилок вітрозапильних рослин. Антигенний склад пилку багатокомпонентний. Наприклад, у склад пилку амброзії входить 5-10 антигенів, пилок тимофіївки містить 7-15 антигенних компонентів. Різні види пилку можуть містити однакові алергени.

Алерген-специфічна імунотерапія алергічного риніту використовується вже більше ста років. Метод лікування полягає в підшкірному введенні в організм пацієнта все зростаючих доз екстракту того алергену, до якого виявлена підвищена чутливість, починаючи з високого розведення. Метод демонструє певну аналогію з вакцинацією. Предсезонну алерген-специфічну імунотерапію для зниження чутливості пацієнта до рослинного алергену проводять не пізніше, ніж за два місяці до цвітіння рослин.

             Для попередження алергічного риніту необхідно:

— уникнення контакту з алергенами, усунення тварин з помешкання, боротьба з пиловими кліщами;

— виключно грудне вигодовування немовлят;

— регулярне, нарівні з чисткою зубів, промивання носової порожнини ізотонічним або гіпертонічним розчином харчової чи морської солі;

— консультування у отоларинголога і хірурга при тривалому нежитю, запаленнях міндалін, приносових пазух, отитах, викривленнях носової перетинки, носових кровотечах.