Ожиріння

park.jpgНадлишкова вага, яку мають близько мільярда землян, часто ускладнюється діабетом, гіпертонічною хворобою, іншими медичними проблемами, обмежує функціональну активність людини в повсякденному житті. Ожиріння розглядається як надлишкова кількість жиру в організмі. Ваговий статус визначається індексом маси тіла (ІМТ), який є мірою взаємозв’язку між масою тіла та ростом і обчислюється як маса (в кг), розділена на ріст в квадраті (в м²). Межі нормальної ваги дорослої людини, згідно прийнятих ВООЗ критеріїв, знаходяться в інтервалі значень ІМТ від 20 до 25 (у чоловіків після 50 років та жінок після менопаузи – до 27); надлишкової ваги  -до 30. Як чоловіки, так і жінки, які мають ІМТ більший 30 кг/м², вважаються такими, що страждають на ожиріння. Чим більший рівень ІМТ, тим вищий ризик захворювань, пов’язаних з ожирінням, та передчасної смертності. Користуються показником ІМТ, усвідомлюючи його умовність, адже при підрахунках не беруть до уваги стать, статуру, розвиненість мускулатури та інші особливості людини.
Для визначення ризику має значення розташування жирової тканини. На відміну від осіб з ожирінням, у яких основна кількість жирової тканини розташована у нижній частині тіла (на сідницях та стегнах), особи з ожирінням переважно верхньої частини тіла (на животі) мають підвищений ризик розвитку захворювань. Об’єм талії використовують в якості маркера кількості абдомінального жиру. Граничний об’єм талії для жінки дорівнює 88 см, для чоловіка – 102 см.
Приріст ваги на 5 кг або більше навіть у худорлявих молодих людей є додатковим фактором ризику. А от при однаковому ступені ожиріння люди з високою фізичною активністю мають нижчу частоту діабету та смертності від серцево-судинних хвороб. На останньому з’їзді ендокринологів України відмічено, що найбільш ефективною схемою фізичної активності при ожирінні та цукровому діабеті ІІ типу є щоденні, протягом 30-40 хвилин фізичні вправи. Саме такі тривалі навантаження підвищують швидкість поглинання глюкози м’язами в 7-10 разів, допомагають позбутися запасів жиру, тоді як при нетривалому фізичному навантаженні в якості субстрату енергії використовується тільки глікоген м’язів. При ожирінні потрібно також зменшити калорійність добового раціону як мінімум на 500 ккал – перш за все за рахунок жирів. Разом з тим добова калорійність не повинна бути нижчою за 1200 ккал для жінок та 1500 ккал – для чоловіків.
Нагадаємо широко відомі дані Всесвітньої Організації охорони здоров’я (ВООЗ), у відповідності з якими в 23 країнах світу, які брали участь в кооперативній програмі вивчення хронічних захворювань та їх причин, за 15-20 років спостережень помітно, приблизно на 20 %, знизились показники захворюваності та смертності населення, що стало результатом хоч і неповної, але відмови від куріння, вживання алкоголю, подолання гіподинамії, нераціонального харчування та ін. Ступінь відмови в експериментальних зонах становив близько 40%. Зміни поведінки стосувались обмеження вживання солі, цукру, тваринних жирів, алкоголю, тютюну, посилення фізичної активності за рахунок ходи, користування велосипедами. Ефект виявився навіть більшим, якщо розглядати окремі захворювання та їх групи. Протягом 1972-1982 років смертність від серцево-судинних захворювань в Японії зменшилась на 36,4% у чоловіків, та на 41,8% у жінок; в США – на 32,1% та 39,2%; у Франції – на 22,7 % та 35,1%, відповідно. Відомо, що двоє з трьох хворих на діабет гинуть від серцевих захворювань. Таким чином, зміна способу життя, за підрахунками, дозволяє уникнути 90% випадків цукрового діабету ІІ типу.
Досвід кооперативної програми дозволив ВООЗ рекомендувати правильне харчування, яке містить мало жирів тваринного походження, багато фруктів та овочів для зниження рівню холестерину в крові, попередження ожиріння; відмову від куріння; скорочення кількості вживаної солі та алкогольних напоїв; раннє виявлення підвищення артеріального тиску і боротьбу з ним; підтримання в межах норми маси тіла; регулярні фізичні вправи як частину повсякденного життя; зниження рівню стресів.
Суттєве оздоровлення населення 23 країн світу довело можливість керувати власним здоров’ям шляхом обмеження впливу факторів ризику, формування здорового способу життя, який завжди починається з психологічної настанови самої людини, відповідної мотивації поведінки та вчинків.